Похід Карпатами: День 1. Село Ділове – полонина Лисича
Прибули в село Ділове колоритною маршруткою Коломия – Рахів, зареєструвалися в прикордонників, вирушили по маршруту. Йшли попри потік Білий, взяли перші вершини, побачили неймовірні краєвиди, дійшли до першого кемпінгу на полонині Лисича. Пройшли майже 17 кілометрів.
День 1 | День 2 | День 3 | День 4 | День 5
День перший маршруту Мармароси – Чорногора.
Пройдений шлях: 16,5 км. Час в дорозі: 6 год. 20 хв. (з перепочинками) Погода: сонячно, 24 градуси
Наш маршрут розпочинався в селі Ділове. Воно знаходиться біля географічного центру Європи. Ще один доказ того, що Україна – це Європа.
Маршрутка Коломия – Рахів – Ділове.
До c. Ділового ми добиралися маршруткою з Коломиї. Я вам скажу чесно, в таких маршрутках мені ще не доводилося їздити. Це був свого роду екстрім змішаний з місцевим колоритом.
Запакувались ми зі своїми 20-ти кілограмовими рюкзаками в невеличкий бусік на 25 місць, на гальорку. Маршрутка певно розроблялася для дитячих перевезень, бо ноги між сидіннями не влізали. Але на це вже якось не зважалось, бо в Україні багато таких економних і “дбайливих про людей” перевізників.
Виїхавши з Коломийського вокзалу, ми через дві хвилини зупинились біля чиєїсь хати. Відкрились задні двері і мускулиста тітка почала нам під сидіння запихати свинячі тушки. Їх було три і вони були здоровечі. Я якщо чесно не знав куди вони влізуть під наші сидіння, але жіночка вправно їх запаковувала і навіть не зважала на мої викрики: “Пані обережно, не мастіть рюкзаки”.
Їй було байдуже, що там люди кричали і сварились, вона робила своє діло. Не даремно придумали приказку “Наглість друге щастя“.
Шофер на скарги людей теж не зважав. Він собі тихенько потирав руки і рахував грошову прибавку до денної виручки…
Ми подумали, що на цьому буде все, але через два села, шофер знову зупинився і здоровань в фартуху загрузив ще три свинячі тушки. Як виявилося потім, це був компаньйон попередньої тітки. Далі, з кожним селом все більше і більше, в маршрутку почали трамбуватися люди. Стояв галас, сміх і аромат сирого м’яса)))
Отак на початку подорожі нам підклали свиню, в прямому значенні слова))) Думали після ночі збирань і пакувань рюкзаків хоч трішки поспимо в дорозі, але в маршрутці не тільки спати, а й просто сидіти було важко.
Це все, насправді, потрібно було фотографувати чи знімати відео, бо цю картину словами важко описати. Але не хотілось використовувати батарею, бо по переду нас чекав п’ятиденний цікавий маршрут.
Ділові прикордонники.
І так ми прибули в с. Ділове. Шофер висадив нас біля відділку прикордонної служби і побажав щасливого проходження маршруту. Ми були не перші туристи, яких він підвозив до місця старту.
У прикордонників отримали дозвіл на проходження по Мармароському хребту. Практично, неповних три дні наш маршрут проходив по лінії, яка розмежовує Румунію і Україну. В прикордонній зоні можна перебувати тільки маючи дозвіл.
Дозвіл оформлявся за три тижні до старту. Як оформити дозвіл на прохід по Мармаросах можна почитати тут.
У відділі прикордонної служби мені провели інструктаж і пояснили, що кожний день потрібно надсилати смс з місцем перебування нашої групи.
На цьому формальності закінчилися і ми вирушили на старт.
Старт. Місток в селі Ділове
На годиннику близько 11:00. Ще раз в людей перепитали правильність напрямку і вирушили від моста в селі Ділове підкорювати небачені нами гірські масиви.
Відразу, попри дорогу, помітили червоно-білі маркування маршруту, які були позначенні розробниками карт по яких ми йшли. Де купити карти для походів Карпатами?
Переїхана півтораметрова змія, яка лежала посеред дороги, нагадала, що в горах може бути небезпечно і є ядовиті гади. Потрібно бути обережними і добре дивитися під ноги.
Оскільки, майже 10 кілометрів ми йшли попри бурхливий потік Білий, нам на шляху зустрічалося дуже багато маленьких водоспадів і гарних лісових пейзажів.
Біля дороги було багато суниць. Періодично зупинялися перепочити і поповнити запаси вітамінів в організм.
По ногах деколи щось пробігало. Як виявилося це були маленькі ящірки.
Поки йшли по відносно прямій дорозі, то навантаження не сильно відчувалося. А от коли почалися підйоми і набір висоти, то стало зрозуміло, що буде не легко. Вася і Роман не новачки в походах і по горах ходять вже не один рік. Їм було легко справлятися з підйомами.
Я пішов в свій перший похід. Тащити рюкзак (близько 20 кг. ) та ще й вгору було надзвичайне випробування.
Але особливо потрібно відмітити відважну дівчину Іннусю, яка йшла з нами і тащила на своїх тендітних плечах рюкзак близько 12 кг. Їй було важко, але вона жодного разу не починала істерику і з гонором проходила дуже важкий шлях.
Зціпивши зуби, обливаючись потом ми долали, крок за кроком, кілометри дороги.
Після першої половини дня, коли ми почали набирати висоту, нам поступово з’являлися гірські пейзажі.
Зустріли галявину з хатою.
Висота 1400 метрів
Час на годиннику 16:00. Набрали приблизно висоту 1400 метрів. Вирішили перепочити, проаналізувати місцевість і знайти на протилежному боці кінцеву точку сьогоднішнього відрізку маршруту. 
Полонина Лисича, до якої ми йшли, мала розташуватися, десь під тими горами, на висоті 1500 метрів. Лишилось подолати приблизно 3 км. 
Попили смачної джерельної води, зібрались силами, думками і вирушили далі.
Ось такий простий “трекінговий патик”, піднятий біля дороги, додає вам +5 енергії)) Може в разі чого слугувати як оборонна дубинка)) 
Полонина Патундур
Вже наближалась 17:00. Йшли через ліс і навкруги, окрім високих ялин, не було нічого видно. Ставало нудно, хотілося дуже їсти, ноги відмовлялися йти, рюкзак все важчав і важчав і сильно впивався шлейками в плечі.
Але раптом ліс закінчився і ми вийшли на полонину Патундур з якої видно полонину Лисичу.
Про біль і втому відразу забуваєш, коли відкриваються такі пейзажі. Ти починаєш розуміти, що пройдені кілометри дороги були не даремні. Ми скинули на мить рюкзаки, щоб вдихнути на повні груди свіжого гірського повітря і відчути всю красу даної місцини.
На фото нижче видно дерев’яні будови. То є полонина Лисича. По цій дорозі нам лишається пройти до місця стоянки 500 метрів. Десь в кінці цієї дороги, за горбом, і буде наш кемпінг.
Дивлюся, куди нам потрібно буде вийти завтра. На наступний день, зранку, нас чекав підйом на Піп-Іван Мармароський.
Ми сходимо з червоного маршруту для того, щоб розбити бівак на полонині Лисичій.
Полонина Лисича
Скрізь невеликі хмари пробивалися промені сонця, яке поступово заходило за обрій. Гори починали диміти… 
Попри дорогу вже все чекало для того, щоб організувати кемпінг. 
Сьогодні наш чотирьохмісний намет буде на висоті 1500 метрів, з прекрасними видом на гори.
Процес йшов повним ходом. Голодні і втомлені, після першого дня, всі взялися за роботу і почали облаштовувати місце стоянки. Роботи вистачало на всіх.
Наш командир і шеф-повар на всі дні, Ромчик, палив вогнище і готував вечерю. Цю відповідальну справу він не довіряв нікому. Саме від ситої і смачної їжі залежить, як організм відпочине і відновить сили до наступного дня. 
Джерело було біля самого кемпінгу. 
Захід сонця в горах.
Ми помилувалися вечірнім пейзажем, попили гарячого чаю і полягали відпочивати. Наступного дня нас чекав крутий підйом на Піп Іван Мармароський (висота 1938 метрів ). Сон прийшов відразу, незважаючи на горбочки під наметом і громом вдалечині))
Продовження: День 2. Мармароси – квітуча гірська казка