Відвідати всі країни

День 2. Мармароси – квітуча гірська казка

В другий день ми піднялися на Піп -Іван Мармароський, побували в Румунії, пройшли по Мармуровому хребту. Бачили квітучу казку з карпатських рододендрон (в народі Червона Рута). За вершиною Рапа спустилися з Гуцульських Альп. Пройшли, ще близько 13 км, лісовою дорогою парку “Гори Марамуреш”. Зупинились перед Межипотоками біля прикордонного посту села Богдан.

День 1 | День 2 | День 3 | День 4 | День 5

День другий маршруту Мармароси – Чорногора.

Пройдений шлях: 16,5 км. Час в дорозі: 7 год. Погода: змінювалася з хмарної на сонячну, дощу не було.

Другого дня ми прокинулися приблизно о 5-ій ранку. Нас сьогодні чекав важкий підйом на Піп -Іван Мармароський. Після першого дня (с. Ділове – п. Лисича) все дуже сильно боліло. Ранкова зарядка і розминка не сильно допомагали розрухатись))

Вмилися в прохолодному джерелі, приготували сніданок, зварили какао з молоком, зібрали речі і вирушили на найбільшу вершину Гуцульських Альп.


Сонце, ще не вийшло із-за Мармароського хребта. Було спокійно і тихо.

Нас чекало 3 кілометри радіального підйому. Потрібно було з місця відпочинку набрати висоту 400 метрів по вертикалі до вершини Попа Мармароського.

Через 15 хвилин підйому організм знову увійшов в робочий режим, ставало жарко і довелося скидати з себе лишній одяг. На невеличкому привалі знайшов кам’яне серце Мармаросів)) Подарував його Іннусі і її рюкзак збільшився ще на 6 кг.)))

Поступово ліс зникав і ми виходили на хребет, відкривалися “бомбезні” краєвиди на північну частину Мармароського масиву.

Два брати Рома і Вася.

Петрос Мармароський заховався за хмари і здавалося неначе в Карпатах прокинувся вулкан. Лівіше гора Берлебашка.

Рододендрон Карпатський або Червона рута

Піднялися ще трошки вище і серця завмерли від побаченого. Вершини Мармурових гір були вкриті де-не-де рожевими, а де-не-де пурпурно-фіолетовим килимом з квітів. Це було казково! Словами і фотографіями цього не передати. Ми навіть не могли собі уявити, що натрапим на таку красу і такі пейзажі.

Це був пік цвітіння рододендрону карпатського, або в народі Червоної Рути.


Так як червень в Карпатах вважається дощовим і в гори рідко хто ходить, тому це велика удача потрапити на пік цвітіння рододендрону.

Якщо ви тут побуваєте, ви обов’язково закохаєтесь в ці місця і ці вершини.

 

З’явилося сонце і все почало переливатися фарбами.

Перепочинок навпроти Петроса Мармароського.

Зійшли з правильної стежки.

На фотографії добре видно круту стежку вгору, по якій потрібно було підніматися на вершину Піп-Івана Мармароського. Але ми зачаровані краєвидами, пішли по більш протоптаній стежці (вліво), яка нас з часом завела в тупик.

Відчуття, що ми йдемо в правильному напрямку, але насправді, ця стежка оминає потрібну нам вершину. До речі, цю стежку називають “стежкою фотографів”. І не даремно, 500 метрів неправильної дороги подарували нам надзвичайні краєвиди.

Зустріли літом сніг))

Де видно стовпчик, це і є вершина Попа Мармароського, до якого нам потрібно було дістатися. Тут стало ясно, що ми сходимо з хребта і нам потрібно повернутися на 250 метрів назад і піти по крутій стежці вгору, щоб потрапити на правильний шлях. Намотали зайві метри, але помилувалися краєвидами))

Безстрашний Ромчик вирішив не повертатися назад і поліз з рюкзаком (25 кг.) по крутому, скельному підйому прямо навпростець. Ця скеля на фото візуально обманювала і здавалося, що за нею вже вершина, але, насправді, після неї треба було по чагарниках і скелях пролізти ще два таких самих крутих відрізка. Для нашого командира це було раз плюнути і він без проблем подолав цей бар’єр, отримавши невелику порцію адреналіну.

Підйом на Піп-Іван Мармароський

Де, на фото, закінчується стежка, якраз в тій точці, починається крутий підйом вгору, до якого нам потрібно повернутися.

Вже долаємо складний підйом. Моментами даємо собі право на короткий перепочинок і милуємось з висоти пташиного польоту вершинами, густими лісами і зеленими полонинами Карпат.

Піп-Іван Мармароський


Ми вийшли на чотирохголову вершину і раптом на нас налетіла хмара зі сторони Румунії. Туман вкрив стежку. Наш шлях практично не проглядався.

Зліва був різкий обрив вниз і справа дув сильний вітер. На мить здавалося, що мене разом з рюкзаком здує вниз.

Візит в Румунію

Ми дійшли до прикордонної зони. За цим стовпчиком починається Румунія. Кордон, окрім гірського хребта, ніхто не охороняє. Немає ніякого колючого дроту і прикордонників.

До речі ще десь на підйомі на телефон прийшло повідомлення з привітанням, що ми знаходимося в роумінгу.


З цього місця весь наш шлях на найближчі два дні буде пролягати по прикордонній зоні. Зліва від нас буде рідна Україна, а справа сусідня Румунія.

На вершині Піп-Івана українська сторона проглядалася краще. З боку Румунії насувався густий туман.

Гуцульські Альпи на українській стороні.

Доходимо до вершини Попа (1938 м.).

Далі шлях лежав по хребту до вершини Рапа (1872 м). (зліва на фото).

Краєвиди постійно змінювалися. Українська сторона Мармаросів була більш стрімкішою і скалистішою.

Румунія.

Коли розсіявся туман нам відкрилися краєвиди Румунських Карпат. Зі сторони Румунії було спокійніше і пологіше. Виднілося багато полонин.

Виходим на гору Рапа

Перед горою Рапа вирішили трошки відпочити і подивитися вдалечінь. Тут забуваєш про все. Попри біль у м’язах душа повністю відпочиває. Ти починаєш поступово закохуватись в гори.

За пару метрів до вершини Рапи зустріли невеличке озерце-калюжку.

Поступове зниження висоти. Спуск з хребта.

Після г. Рапи ми почали сходити з високого хребта Мармурових гір, знову, до висоти 1500 метрів.

На фото нижче, видно наш подальший шлях. Практично весь день, після хребта, це буде лісова дорога з кількома підйомами і спусками протяжністю 12,5 кілометрів, яка доведе нас до підніжжя г. Межипотоки.

Румунський пастух побачив нас і почав різко переганяти своїх корівок з української сторони на румунську. Мабуть, його налякала камуфляжна форма Ромчика.

Румунських хлопець, коли розгледів в нас туристів, підійшов поближче. Він розказував нам історію про прикордонників. Сказав, що в Україні трава смачніша і що вони часто пасуть своє стадо на нашій стороні. Але, деколи, в них бувають через це проблеми тому, що румунські охоронці дуже злі і стріляють по худобі, коли пастухи перетинають кордон і заходять в Україну.

Також він нам повідомив, що сьогодні нам довго прийдеться йти без води тому, що наступне джерело дуже далеко. А запаси води вже потроху вичерпувалися.

До речі, цей хлопець був першим, хто трапився нам за півтора дні походу.

Поступово віддалялися від хребта. Видно наш спуск.

Тут кордон між двома країнами – дорога. Отак і йшли 13 км.: зліва – Україна, справа – Румунія. Для такого походу нам був потрібен дозвіл.

Близько 14 години зупинились на обід. Другий день і справді виявився дуже посушливий. Протягом дня жодного струмочка і джерела попри дорогу. По карті були позначки води, але вони, мабуть, давно пересохли. Одне джерело нам все ж таки вдалося знайти. Правда, довелося спускатися на 200 метрів вниз від дороги по дрімучому лісі, споруджувати ринвочку з лапухів, щоб хоч якось набрати води з маленького джерела. Воду з осадом обов’язково прокип’ятили в казанку. Зробили швидких супчиків, зварили чаю, набрали в термос і попрямували далі.

Десь близько 17 години ми прибули в запланований пункт ночівлі другого дня. Це був прикордонний пост села Богдан, який розташувався недалеко від гори Межипотоки. Облаштували місце для стоянки. 20 метрів від намету, в лісі, було три джерела, де вже, досхочу, втамували спрагу і привели себе в порядок після довгого і важкого переходу.

Під час готування вечері почули гучний шум. Звук нагадував десятки маленьких дзвіночків, надходив з лісу і поступово наближався. Здогадалися, що то переганяють отару овець, у яких в кожної на шиї причеплений дзвіночок. Спробували на слух відгадати скільки їх там штук)) Хтось називав 80, хтось – 100. Коли гуцули наблизилися, я підійшов запитати чи є бринза і заодно запитати про кількість овець. Гуцул відповів: “Той во, я точно не знаю стільки, але десь певно зо тристі. В мене бринзі нема, я не продам, але є в газди, він може десь за п’ятьдесять гривень віддати. “ Питаю скільки кілометрів йти до колиби з бринзою і у відповідь чую: “Десь годину-півтори по стежці! а в тебе є шось покурити чи випити?” . Розчарував я гуцула своєю відповіддю, сказавши, що боремось за здоровий спосіб життя))

Важкий, але наповнений емоціями день підходив до свого закінчення. Сонце поступово заходило. До повного заходу ми вже не досиділи, після смачної вечері з чаєм, полягали втомлені спати.

Засинав, а перед очима пробігали картинки з найбільшої вершин Мармурових гір, де якраз зацвітала Червона рута. Це було незабутньо…

Продовження: День 3. День полонин, або щедрі гуцули.

День 1 | День 2 | День 3 | День 4 | День 5