День 5. Говерла. Спуск до Лазещини
Покинули озеро Несамовите. Йшли через густий туман по Чорногорі. Пройшли г. Туркул, г. Данциж, г. Пожижевська, г. Брескул. Дійшли до найбільшої вершини України – г. Говерли. Проходили біля місця, де витікає Прут. Поступово сходили з Чорногірського хребта, пройшли останні 13 км. і дійшли до Лазещини, де завершився наш маршрут.
День 1 | День 2 | День 3 | День 4 | День 5
П’ятий, заключний, день маршруту Мармароси – Чорногора.
Пройдений шлях: 22 км. Час в дорозі: 8 год. Погода: туман, сонце.
Вранці п’ятого дня був густий туман, випала роса, чи то правильніше “росіще”. З намету вилазити не дуже хотілось, кості тріщали і все боліло. Нам потрібно було добряче підкріпитись для заключного ривка. Рома виліз перший, щоб приготувати сніданок. Ми за ним поступово покидали намет.
Я сходив по росі до джерела, туди-назад, близько 50 метрів. Ботінки промокли, ноги стали мокрі, як ніби побродив по калюжах. “Водостійкі червики” не вистояли проти гірської роси.
В останній день на сніданок була манка з сухофруктами.
Здавалось, що туман ось-ось розійдеться і буде видно, як парують гори. На мить розвиднілось, сонце показалось, і відразу заховалось за густу білу стіну.
Ми зібрали все сміття на місце для вогню і з допомогою газового пальника розпалили вогнище, щоб спалити всі відходи. Через росу, все було мокре і важко було розвести багаття, але ми не покинули стоянку, поки не спалили сміття до останнього.
Почали сходження до гори Туркул. Хмари то насувались, то розсіювались.
Гору Туркул можна було обійти траверсом.
На горі Данциж видимість три метри. Входим в хмару. Вологість 98%, в ногах чвакає вода, але йти зовсім не холодно. То підйом, то спуск не дають замерзнути.
З західної сторони Чорногори (зліва від стежки), де Закарпаття, хмар немає, туман розсіявся і чудово проглядалися краєвиди, а от із східної сторони масиву (справа від стежки) видимість практично нульова – нависла густа біла хмара.
Коли спостерігаєш за цими природними явищами, зразу починаєш розуміти, який ти безпорадний перед ними. На момент здавалося, що піде дощ, але минулося.
Здається, ніби хмара зачепилася за гору і ніяк не може відірватися і полетіти далі . Дивна і доволі цікава картина.
Дійшли до двох дуже схожих вершин – перша Пожижевська(1822), трошки далі Брескул (1911). Дві гори в композиції мали цікавий вигляд))) Хтось викрикнув: “Та це ж дві принади чорногірської дівки“))
Вийшли на Брескул
Туман дозволив сфотографувати тільки цей стовпчик на горі Брескул. Далі видно не було. Але тут написана доволі важлива інформація. Беремо до уваги!
Спуск з Брескула. Десь за цією білою стіною, мала показатися найбільша вершина України.
Спускаючись з гори Брескул, де-не-де скрізь хмари пробивались промінчики сонця, побачили як переливається роса на рододендронах.
Мене всю дорогу не покидала думка: “Як ці маленькі, чарівні квіти витримують такі важкі умови Чорногори: холод, сонце, вітер, град, зливи?”
Роса на дзвіночках.
Якщо знаєте, що це за рослина, напишіть в коментарях! (Дякую за підказку в комментарях. Це гравілат гірський або ж сіверсія гірська. )
Говерла в тумані
Пройшли 6 км. від озера Несамовите. Впритул наблизились до найвищої гори України – Говерли (2061). До вершини 200-300 метрів, через туман її не видно.
Подивившись на цю картину, ми вирішили не тратити даремно час і не підніматися через густий туман на вершину. Все одно видимість нульова і підйом на Говерлу був для нас не основною задачею. Всі члени нашої групи бували на ній раніше. До того ж потрібно було пройти ще 16 км до 19:00 вечора, щоб встигнути на останній потяг додому від с. Лазещина.
Обходили Говерлу по стежці.
По дорозі, прямо під Говерлою, зустрілась невеличка хатинка. 
Вона була відкрита і тут можна, при наявності бажання і потреби, спокійно переночувати. 
От тільки останні гості не дуже добре за собою поприбирали. 
На мить вийшло Сонце і стало видно вершину Говерли.
Відразу ловимо момент і робимо пам’ятні фотографії.
Gotothegoal – йти до мети. Ура! Ми дійшли до своєї чергової цілі!
Не пройшло і п’ять хвилин, як знову гора поступово закуталась в хмару. 
Спуск з хребта
Десь тут витікає Прутець, який невдовзі з допомогою гірських витоків, переростає в річку Прут.
Символічно останні рододендрони нашої подорожі, росли біля каміння, на яких красувався напис “Слава Україні“. Ми побачили і в один голос, що було сили: “Героям Слава“!
В далечені розляглось село Лазещина, саме до нього ми і прямуємо.
Спустились до лісосмуги
Все навколо було яскраво-зелене.
Ще одна полонина Гропа, тільки на ній, на відмінно від попередньої, яку зустріли в кінці третього дня, вирує життя повним ходом. Пастухи, які сиділи попри дорогу і слідкували за коровами, запитали чи немає продати сигарет і пива))
Поступово ми покидаємо чарівні високогір’я Карпат…
Проходимо цікавий ліс, де стоять старі сосни, і в кожної, немов, десятки всохлих рук. Хоч бери і знімай тут якесь карпатське фентезі з живими деревами))
Останній спуск подорожі виявився крутим.
Спустилися до бази Козьмещик. Тут вже чути звуки цивілізації. Десь працює пилорама, гавкають собаки, кричать люди. Гори покидати не хотілося…
Останній привал
Нарешті ми дійшли до останнього привалу біля річки. Поскидали з себе мокрющі від роси черевикв, покупалися в річці і переодягнулися в сухий одяг.
А це той білий “український наркотик”, без якого не обходився жоден обід і жодна вечеря. Сала в нас було близько 1 кг. Особливо класно йшло, піджарене, ввечері, на вогнищі. Сало-це універсальний продукт, яке можна використовувати не тільки для їжі, наприклад, ним можна натирати червики, щоб менше промокали.
Фінішна пряма до станції Лазещина
Ще 10 км. і дійдем до станції, з якої потяг відвезе нас додому.
Це був крутий і незабутній похід чудесними Карпатами. Дякую Ромчику, Васі і Іннусі за гарно проведений час і прекрасні п’ять днів в горах. Ми випробували свої сили і достойно пройшли цей маршрут.
Гори – це місце, де попри тілесну втому, твоя душа повністю відпочиває. Ти поринаєш у світ величі і неповторності гірської природи і на кілька днів забуваєш про те, зовсім інше, життя, де правлять гроші. Тут незнайомці тобі посміхаються і вітаються, тут гречка з консервою, коли ти голодний проходиш купу кілометрів з важким рюкзаком, стає самою смачною стравою, тут свіже повітря і неповторні краєвиди, тут в Карпатах, панує особлива атмосфера, де ти і твій мозок повністю перезавантажується.
І справді, частина мого серця залишилася, десь там на Мармаросах, серед, вкритих квітучим покривалом , вершин…