День 3. День полонин, або щедрі гуцули
Цей день можна назвати днем полонин, нам їх зустрілось багато. Ми продовжили свій шлях по горах Марамуреш. Знову почали набирати висоту, вийшли на Межипотоки (1713), подолали гору Неняска (1816), обійшли вершину Міка Маре (1815), пообідали біля витоків Білої Тиси, дійшли по хребту до гори Стіг, де покинули прикордонну зону. Після Стігу, пройшли кілька полонин, завітали в гості до гуцула, який пригостив будзом. Подолали гору Вихід, заночували перед Піп-Іваном Чорногірським, біля полонини Гропа.
День 1 | День 2 | День 3 | День 4 | День 5
День третій маршруту Мармароси – Чорногора.
Пройдений шлях: 23,5 км. Час в дорозі: 11 год. Погода: Хмарно з проясненнями, короткочасні дощі.
Зранку третього дня прокидалися під стукіт дощу по намету. Якщо чесно, настрій від цього був не дуже хороший тому, що всі прекрасно розуміли, що в дощ похід міг перетворитися на дуже важке випробування: вітер, холод, ноги мокрі, підйоми вгору по болоті. Від цього моральний дух групи падає. А сильний дощ і злива взагалі могли нас позбавити руху і прийшлося б день перечікувати в наметі, зменшуючи запаси провізії. Кількість продуктів вистачало на запасний день, але втрачати час не хотілося.
На щастя, через 15 хвилин, вітер відігнав дощові хмари і настрій піднявся. Ми прокинулися, приготували ситний сніданок з вівсянки і сухофруктів, попили какао, помилувалися Мармаросами, які починали виблискувати під проміннями ранкового сонця. На горизонті видніється Піп-Іван Мармароський і гора Рапа, по яких вчора лежав наш шлях.
А це прикордонний пост, біля якого, трошки лівіше, стояв наш намет.
Сьогодні наш “повелитель кілець” нанизив кожному на шнурок по порції бубликів і зав’язав на вузлик, щоб можна було повісити на шию і в дорозі поповнювати організм енергією.
Вихід на Межипотоки
З самого ранку нас чекав вихід на Межипотоки (1713). Це був крутенький підйом довжиною 1,5 км. Після ситної вівсянки, з набитим животом, не сильно вдавалося йти вгору))
Вийшли, обернулися і побачили найбільшу вершину Гуцульських Альп, яка сіяла в проміннях ранкового сонця. Вчора ми проходили по цих казкових вершинах.
Зліва від нас на українській стороні красувалася полонина Межипотоки.
Шлях до Неняски
Наступна вершина за Межипотоками була скалиста Неняска (1816). До неї потрібно було пройти приблизно 2,5 км.
Вид на Румунію.
Рододендрони поступово рідшали.
Над Неняскою нависла хмара, неначе гриб після ядерного вибуху.
Попри дорогу було видно сліди Радянського союзу. Кордони з Румунією тоді добре охороняли, всюди був колючий дріт під напругою.
З вершини Неняски.
Третій день було видно на горизонті нашу наступну ціль – Піп Іван Чорногірський з обсерваторією на вершині і кінцеву ціль маршруту г. Говерлу.
Далі ми попрямували до гори Стіг.
Йшли лісовою дорогою. По дорозі, де-не-де, зустрічались сліди кабанів.
Дійшли десь о півдні до галявини, з якої видно гору Стіг (в правій частині фото). Пройшли 10 км. від нашого другого кемпінгу і вирішили пообідати прямо тут.
Десь тут, 100 метрів вниз, з маленького джерела, бере свій початок Біла Тиса.
Гора Стіг.
Саме біля цієї гори закінчується прикордонна зона. Наш шлях лежав вліво від гори. Доречі Україна з Румунією цю гору розділила рівно навпіл. Вистрижена смуга на горі – це смуга кордону. Наша дорога цю гору оминає. На задньому плані видно Піп-Іван Чорногірський, на який ми будемо виходити завтра.
Ось так румуни вирубують свої гори. В Україні вирізають невеликими квадратами, а тут все під “нуль”.
Відходимо від прикордонної зони в сторону гори і однойменної полонини Радул.
Полонина Радул
На полонині Радул є і вівці і корови, що дає можливість купити бринзу в асортименті.
З полонини Радул добре проглядається вся лінія Чорногірського хребта, який чекає нас на наступний день. Також справа на фото, прямо під горою Піп-Іван, видно полонину Гропа, до якої ми сьогодні дійдем.
Колиба з щедрим гуцулом
Перед горою Щівник (1426) нам зустрічається невеличка колиба, з якої повним ходом виходить пара. На галявині біля колиби пасеться кінь, неподалік чути отару овець. Заходимо в гості до гуцула.
Заглядаємо в середину колиби.
Тут і коптильня і спальня і склад одягу одночасно. Повний безпорядок.
Просимо бородатого господаря колиби продати трохи бринзи. Гуцул виносить на пробу будз і каже, що то бринза. Але зі мною три експерта по бринзі і вони відразу дають гуцулу знати, що в курсі справи і, що білий сир то не бринза. Гуцул сміється і каже, що посолите і буде бринза і дає нам 400 грамів будзу в подарунок))).
Будз – копчений (або не копчений) гуцульський сир. Якщо готують бринзу – головки будзу просто сушать і через деякий час, в більшості випадків це тиждень, перетирають з сіллю. Справжня гуцульська бринза з полонини сухувата і розсипчаста, на відміну від магазинної, і має термін зберігання до року в холодильнику.
Ми щиро дякуємо і прямуємо далі.
По дорозі зустрічається дерево, яке згоріло від блискавки. До речі від таких дерев в грозу потрібно триматися подалі, бо є велика ймовірність, що туди блискавка влучить вдруге. Якраз в цей момент на небі почали збиратись хмари і потроху накрапати.
Проходимо полонину Щівник, яка розташувалася під горою Вихід. Тут можна купити тільки коров’ячої бринзи. Овець не видно. (фото зроблене озираючись з гори Вихід).
Проходимо останню на сьогодні вершину г. Вихід. і ще 2,5 км після неї, щоб знайти місце для стоянки. Фактично ми вже впритул підійшли до Чорногірського масиву і його Піп-Івана.
Через 2 кілометра після гори Вихід , під горою Васкул, біля полонини Гропа, потрапляємо в дрімучий ліс. По всій дорозі видніються сліди кабанів. Наближається вечір, а ми ще не знайшли, де будемо зупинятися.
Прямо біля дороги приймаємо рішення поставити намет, бо далі ноги відмовлялися йти.
Поки Ромчик з Іннусею ставили намет, йду з Васею на розвідку до полонини Гропа.
Закинута полонина Гропа
Полонина Гропа знаходиться на південному схилі Піп-Івана Чорногірського. Ми до останньої митті вірили, що на ній є гуцули, до яких можна зайти в гості подивитися на процес сироваріння, прикупити бринзи до кулеши.
Коли наблизилися впритул до полонини виявилося, що життя там вже давно немає. Сонце поступово заходило за обрій. Полонина була окутана мертвою тишею. На пагорбі виднілося дві могили з дерев’яними, трішки нахиленими хрестами, подував легенький вітерець, поскрипували старі двері в покинутих стайнях. Ставало моторошно і мурашки пробігли по тілу….
Ми попитали на всякий випадок кілька разів “чи є хто дома?” і почали підходити ближче до колиби.
З двору відкривались гарні краєвиди на Мармароси.
Стайня. 
А це основна колиба. По написах, вишкрябаних на дошках (“Тут був Петя, 2009” і т. д.) стало зрозуміло, що на полонині життя немає вже довго.
Відкриваємо двері і бачимо чудове місце для ночівлі з двома спальними кімнатами і великою кімнатою зі столом і пічкою. Прекрасна схованка для заблукавших мандрівників.
Правда пічка розвалена і димар в аварійному стані – може от-от завалитися.
Спальні кімнати в колибі. Подумали, що було б класно тут переночувати , але намет вже був розкладений за 500 метрів від полонини в лісі.
Вернулися з полонини Гропа. За смачною вечерею, з кукурудзяної каші, тушонки і гуцульським будзом, розмірковували про закинуту сусідню полонину Гропа і про можливих привидів на ній))
Варим чай, п’єм і лягаєм спати під звуки лісових сов. Аби по-міцніше заснути, щоб не чути, як вночі, біля палатки, лазять кабани)))
Четвертий день походу: Чорногора: Піп-Іван, Бребенескул, Несамовите.