Озеро Комо. У пошуках пляжу

Озеро Комо – перлина Італії. В пошуках пляжу на озері Комо. Маршрут Галларате – Варезе -Комо – Менаджіо – Беладжіо – Комо – Солбіате – Варезе – Галларате. Українці на нашому шляху.

Насправді перед поїздкою на Комо в нас не було ніяких маршрутів і ми нічого перед виїздом не планували. Ми просто знали, що неподалік від нас, в Альпах, розкинулось неймовірної краси озеро і в останній день перебування в Галларате вирішили поїхати подивитися на це чудо природи. За день до цього на озері Маджоре, було придумане правило, яке ми вирішили застосувати і цього разу. Основна ціль маршруту. Побачити озеро Комо і скупатися в ньому.

Озеро величезне, але знайти пляж на ньому виявилося не так просто.

Весь цей маршрут, який видно на карті нижче, створювався спонтанно в ході поїздки. Щоб дійти до цілі, ми проїхали біля 200 кілометрів. Використовували для долання цього шляху власні ноги, потяги, автобуси, паром і навіть автостоп (до речі, хоч і не велика відстань, але перший автостоп в моєму житті за кордоном). Не вистачало лише літаків для повного набору.

Маршрут Галларате – Варезе – Комо – Менаджіо – Беладжіо – Комо – Солбіате – Варезе – Галларате.

Поїхали…

Потяги з Галларате до Комо не ходять. Туди можна було дістатися на потязі до Варезе, а звідти вже на автобусі до міста Комо.

Як доїхати до озера Комо з Мілану? З Мілану до Комо можна запросто дістатися на залізниці без пересадок. Ціна в один бік буде приблизно 9-10 євро.

Тому, ми навмання поїхали до Варезе і вирішили там шукати автобус. Все ж таки відстань невелика і він там сто відсотків мав бути.

Отже, зранку ми вирушили з Галларате до Варезе на потязі. Ціна такого переїзду становила приблизно 2,5 євро. Відстань дуже мала. Доїхали швидко.

Варезе.

Трошки поблукавши в районі залізничного вокзалу ми все ж таки знайшли, не без допомоги людей, невеличку автостанцію, з якої їздять автобуси до озера. Графік на вокзалі висить один, але автобуси їздили зовсім по іншому.

Уточнюйте уважно графік. В серпні італійці всі відпочивають і йдуть у відпустки. Розклади в таких маленьких містечках скорочуються. Плюс діти всі на канікулах і людей мало. А туристи в більшості пересуваються залізницею. Через ці приховані зміни в нас і виникнуть проблеми при повернені додому.

Вартість квитків в один бік була по 2,5 євро, якщо брати відразу квиток з поверненням, то ціна опускалась. Взяли два квитки + return по 4 євро за шт., оскільки повертатися мали тим самим шляхом.

Автобус до Комо

Автобус був величенький, схожий на ті, що їздять по Києву. Ми намагалися прояснити розклад і визначити коли останній автобус назад. Шофер побачив, що ми нічого не розуміємо, показав нам стареньку карту з графіком, яка була покреслена і всюди ручкою щось дописано.

Їхали в автобусі тільки ми і шофер. Таке відчуття, що в нас був свій водій. Дорога вузька і серпантинна, купа крутих поворотів і віражів. Але молодий водій легко справляється з довжелезним автобусом і їхав напрочуд швидко. На руках перчатки у вухах навушники.

Хороша практика. Використовувати навушники - хороший приклад для наших водіїв, які люблять врубати на весь автобус, наприклад, шансончик чи попсу, не питаючи людей подобається їм чи ні... Але це в нас не реально втілити, оскільки водій в Україні - це ще й касир, який одною рукою тримає руль, слухає скільки треба передати здачі, а іншою рукою веде розрахунок з пасажирами.

Їхали і спостерігали на чисті італійські села і містечка. За 15 хвилин до кінцевого пункту заходить в автобус жіночка. Уваги ми на неї не звернули. Але коли вона почала говорити по телефону українською: “Альо Галя, я їду в Комо, бо там сьогодні базар“, то ми зразу випали зі сміху. Трохи з нею поспілкувалися і розійшлися в Комо на доброму слові. То була перша українка на шляху. І до речі, в Італії також є ринки))

Місто Комо / Como

Автобус привіз нас до залізничної станції. І ми відразу попрямували до центра міста, яке знаходилося неподалік.

Центром сучасного міста Комо є площа Кавур. Найвизначніша будівля, білий мармуровий собор Санта-Марія-Маджоре.

Поруч з собором знаходиться Бролетто, прекрасна архітектурна будівля колишньої ратуші. Собор в середині. Вражає.

Колишня ратуша.

Під вежею. Вхід в Бролетто.

Озеро Комо / Lago di Como

Виходимо до набережної Комо, де перед нами відкривається вид на однойменне озеро, яке розмістилося між альпійських гір.

Озеро Комо – це, напевно, одна з головних визначних пам’яток півночі Італії: прекрасне чудо природи, оточене затишними селами та містечками. Озеро довжиною 27 кілометрів розташовано в 40 кілометрах на північ від Мілана.

Озеро Комо є третє по величині після Гарди і Маджоре, але по глибині зайняло першу позицію. Найбільша глибина 410 метрів. І це одне з найглибших озер в Європі. В інтернеті пишуть, що тут має нерухомість пів Голівуду і різні відомі на весь світ люди, зокрема називають Мадону, Джорджа Клуні, Сільвестера Сталоне, Рональдіньо і т. д.

Подивившись на узбережжя стало очевидно, що пляжів на горизонті не сильно багато, а точніше немає. Все через розміщення озера і круті береги. А якщо і є десь можливість зайти у воду, то це чиясь вілла, або готель. Ціль скупатися, буде виконати важко. До того ж вода в місті Комо, де розмістився великий порт, не дуже радувала своєю чистотою.

Прийняли рішення попливти на катері десь до середини озера. До речі, форма водойми нагадує перевернуту букву Y, тим самим утворюючи три рукави. От якраз в центр перетину цих трьох рукавів і захотілося попливти, щоб відкрити невидані горизонти і подивитися, як там виглядає озеро. До того ж вид на озеро в місті Комо не сильно здивував.

Водний транспорт на озері Комо

На Комо, як і на озері Маджоре, є і громадський транспорт, і водне таксі. Біля каси висить величезна карта озера, де ми тикнули пальцем в якусь точку, яка була трохи жирнішою за інші, і таким способом вибрали собі подальший напрямок. Чим жирніша точка, тим більше містечко і ймовірність наявності пляжів зростає…

Сайт по водному транспорті на озері Комо? http://www.navigazionelaghi.it - Компанія займається перевезеннями по трьох найбільших озерах Італії: Комо, Маджоре, Гарда.

Попали ми пальцем на містечко Менаджіо. В касі ми дізналися ціну. Квиток на одного туди і назад коштував в районі 30 євро. “Хм… 60 євро на двох за задоволення поплавати на кораблику по озері 25 км.? Трохи забагато. За такі гроші до Києва з Італії можна долетіти))” – подумали ми і відмовились від такої ідеї.

Пригнічені, ми пішли гуляти на набережну, щоб там “заїсти поганий настрій” домашніми бутербродами і зробити пару фото напроти порту і озера.

На десерт вирішили спробувати Gelato.

Що таке Gelato? Це італійське морозиво. Спробувати потрібно обов'язково

Після невеликого перекусу, смачним морозивом, настрій піднявся і ми вирішили прогулятися вздовж узбережжя, з надією, що підфортить і ми знайдемо пляж…

Під час прогулянки зустрічалися готелі.

І тераси ресторанів.

Автобусний транспорт

Прогулянка наша тривала недовго. Через 300 метрів ми натрапили на автобусну станцію і відразу в голові промайнула ідея поїхати до того ж Менаджіо, але на автобусі. Взяли квитки в один бік. Ціна по 2,5 євро. (На паромі була по 15 євро) І через 10 хвилин ми вже милувалися краєвидами на озеро з вікна автобуса.

Про автобуси на Комо! До всіх містечок можна доїхати автобусами, які курсують по крутих дорогах уздовж озера.

Менаджіо.

На годиннику десь 14:00 і ми вже прибули в заплановану точку. Нас висадили в чудесному містечку. Неподалік був порт. І тут виникла наступна ідея: перепливти озеро на паромі і назад повернутися автобусом з Беладжіо. Все ж таки хотілося поплавати по озеру і подивитися на мальовничі береги Комо.

Беладжіо – місто яке знаходиться на протилежному від Менаджіо березі. До того ж відрізок який потрібно було перепливти на паромі – невеликий, і це мало б коштувати не дорого. Відразу попрямували в касу дізнались розклад паромів і ціни. Ціна щоб переплести нас влаштувала і дорівнювала 3 євро.

Менаджіо – це тихе, квітуче і дуже гарне містечко.

Такий собі курорт для бабусь. До речі тут їх густина на один квадратний метр була дуже великою))

В нас була в запасі десь година, і ми пішли гуляти по цьому чудовому містечку – шукати набережну і пляж. По дорозі зустрічали “італійські клумбочки”.

Квітучі будинки.

І не сильно квітучі, але з гарними балкончиками.

Дійшли до центру Менаджіо.

В центрі красувалась вежа.

Йдем в сторону набережної по містку.

І повз невеликої яхтової гавані.

По дорозі зустрічаємо лавочку, з якої лунала українська мова. Ще +6 українців на нашому шляху. Це, мабуть, вони доглядають за тими бабусями, яких ми бачили на початку… Саме ці жіночки нам підказали, куди пройти, щоб знайти пляж і покупатися.

Набережна Менаджіо

Набережна Менаджіо – це щось неймовірне… Пальми, квітучі вазони, лавочки і краєвиди на озеро і Альпи.

Де-не-де дзюрчать невеличкі фонтанчики…

Озеро, гори, чисте повітря, лагідне сонце, що може бути краще!

З кожним кроком, передчуття, що ми все ближче і ближче до цілі, посилюється…

І ось ми доходимо до воріт, якогось готелю. Робимо серйозні лиця, не дивлячись на людей в пропускній будці, не читаємо, що там написано і по скільки вхід…. Проходимо через ворота і попадаємо на величезну прибережну територію, де видніється місце, заставлене шезлонгами.

Було відчуття, що зараз, прибіжить охоронець і вижене нас з цього чудового місця. Людей на диво не було і ми вирішили знайти куточок, в якому можна було не помітно провести час на приватній території.

Ось воно це тихе, непримітне місце. Ще хвилина і ми у воді.

Вид з другої сторони.

Водичка виявилась чудовою.

Ціль досягнута Ми знайшли пляж і покупалися в Комо. Для цього нам потрібно було проїхати вздовж озера на 25 кілометрів і ще пройти пішки 2 кілометри.

Через кілька хвилин, як ми зайшли у воду, до нас підпливли лебеді. Фото вирізане з відео, де на об’єктив потрапила капля. Лебеді на відстані 2 метрів. Злякалися монопода і попливли далі.

Часу на довгий відпочинок і водні процедури в нас не було. Через пів години ми відправилися в сторону порту. Прохідний пункт при виході пройшли так само впевнено, як і при вході. Навіть і не дізналися скільки там коштував вхід. Можливо і безкоштовно))

Прощаємося з чудовим пляжем і краєвидом і продовжуємо свій шлях, тільки вже напрямку дому. Повертаємось до порту через ту саму набережну.

Пароми між двома берегами курсують кожні 20 хвилин. Можна навіть перевезти автомобіль.

Ціль Беладжіо.

Поступово віддаляємось від Менаджіо.

Це місце дійсно притягує . Воно надзвичайне. І ці краї не хочеться покидати.

Підпливаємо до Беладжіо.

Береги озера Комо.

Наш капітан.

Проходимо по набережній Беладжіо.

На годиннику 18:00. Йдемо шукати автобус в сторону міста Комо, звідки у 20:00 має відправитися останній автобус додому. Маємо встигнути, так як їхати – півтори години.

Квитки в ресторанах Як виявилося, квитки на автобус знайти не так легко. Але головне не панікувати і розпитати в місцевих, де продають квитки. Виявилося, що їх потрібно купувати в якомусь ресторані.

Трохи про автобуси і дороги навколо озера Комо

Давно не були на атракціонах? То сідайте на переднє сидіння автобуса біля шофера. У вас виділиться не мало адреналіну. Але є ризик вглохнути… Чому? Зараз дізнаєтесь.

Дороги дуже вузькі і є ризик зіткнутися з зустрічним транспортом. Габарити автобуса не малі, але шоферу це не заважає давити на газ і їхати з великою швидкістю. На передніх сидіннях ви відчуєте себе трішки екстремалом.

Чому вглохнути? Перед кожним поворотом, який не проглядається, шофер кілька разів сигналить. Сигнал дуже гучний. Мабуть, щоб не дратувати свої вуха цілий день, шофери їздять в навушниках. Рукавиці для того щоб мати добре зчеплення з рулем і збирати піт з рук від постійного напруження… Хоча по водію не скажеш, що він напружений, їде впевнено і швидко. Таке відчуття, що кожний метр дороги знає на пам’ять і міг би проїхати з закритими очима.

Дорога на стільки вузька, що зустрічний транспорт, який чує сигнал автобуса, має зупинитися і притиснутися до узбіччя. Інакше не розминемось. По правий бік прірва і вид на озеро, що придає екстремальності поїздці. На кожному повороті, відчуття, що ми зараз полетимо з обрива.

Є участки, де навіть двом легковим авто важко розминутися.

То що вже говорити про два автобуси? Тут в мене було відчуття ,що ми вріжемось лоб в лоб. Але водії спокійно відреагували на це, привітали один одного і наш поступився дорогою, заїхавши заднім ходом в придорожній рукав.

Перший автостоп

Приїхали ми назад до міста Комо в 19:45. Пішли на зупинку, де мав бути автобус додому. Автобус стояв, але не наш. Водій цього сказав, що наш останній вже поїхав. Спочатку, очі від переляку полізли на лоб. В кишені кілька євро на потяг з Варезе до Галларате і грошей на таксі до Варезе нема. Їхати треба було кілометрів 40-50 км. От вам і розклади в маленьких містечках, яким не можна вірити.

Без паніки! В таких ситуаціях головне не панікувати, а шукати шляхи вирішення.

Немає автобуса, то поїдемо автостопом… Куди їде цей автобус ми так і не змогли розпитати в італійського шофера)) В автобусі вже сиділа жінка, коли почула, що ми говоримо українською, заговорила до нас. Восьма українка на шляху. Вона нам підказала, що цим автобусом можна доїхати до Солбіяте, це скорочує шлях до Варезе. А там пішки 10 км. до Варезе. Клас….

Приїхали в невеличке містечко Солбіате, по вказівниках знайшли виїзд з міста в сторону Варезе. В рюкзаку в нас завжди є ручка і листки. Намалювали на папірці назву пункту, куди ми їдем і вперед.

Автостоп в Італії заборонений! В Італії на австострадах автостоп заборонений, але саме на автострадах. Там навіть висять таблички No Autostop. Так, що їздити по Італії автостопом загрожує вам штрафом. До того ж дорожня поліція ці таблички трактує як: 'заборонено їздити автостопом по всій Італії'. Тому навіть на маленьких районних дорогах вас можуть оштрафувати і буде важко відмазатись. Але досвід мандрівників в цьому плані дуже різний.

Дорога виявилася “глухою” і шанс зустріти карабінерів (поліцію) був малий. Тому, ми без вагань почали ловити машину. Я тільки встиг дістати фотоапарат і сфотографувати, як під’їхала чорна тойота і підібрала нас до Варезе. Сонце вже заходило.

Ця міні-подорож до озера, з невеличкими пригодами в кінці, дуже сильно сподобалась і запам’яталась. Дивовижне озеро, прекрасні краєвиди на гори і узбережжя, де розмістились мальовничі містечка, закарбувались в пам’яті назавжди. Саме тут, я зрозумів, що мене тягне більше не до архітектурних пам’яток, не до великих міст, а до природних чудес. Саме біля таких надзвичайних місць, я отримую величезний заряд енергії і прилив натхнення.

Що ще зрозумів? Не потрібно все чітко планувати і вичитувати. Бо, коли плануєш, ти вже знаєш, що тебе буде чекати. А от спонтанність – це чудова змога створити для себе невеличку пригоду і супер мандрівку.

Далі шлях лежав до Верони, а потім Падуї.